ГЕРБ
ІСТОРІЯ НАШОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Розпочинаючи розповідь про історію школи в селі Білявці Бродівського району Львівської області слід зауважити, що шкільництво тут почалося ще в кінці ХІХ століття, немає точних даних про шкільне приміщення, класи, кількість дітей того періоду, але є відомості про молоду вчительку Михайлину Завицьку, яка померла від тифу в 1883 році в 24 - річному віці. Її могила й до нині збереглася на цвинтарі в селі Білявці. Зі слів старожилів стало відомо, що школи, як такої, довгий час не було. Навчання проводилося по хатах, перші та другі класи спочатку були в хаті господаря Андрієва, згодом - в Ігоря Савчука. Інші діти навчалися в господі Репків (справжнє прізвище, яких Ящуни). Навчання велося в дві зміни: малі діти навчалися зранку, а старші ввечері. Парти на той час були невеликі. За кожною сиділо по п'ятеро школярів. Шкільна програма була розрахована на 5 класів, а проходили її за 7 років.З 1 по 3 класах навчалися по одному року, а в 4 і 5 класах - по два роки. Згодом структура шкільної програми дещо змінилася і в селі Білявці стало чотири класи, але період навчання залишився той самий , тобто 7 років. Відтак, у 1-2 класах навчалися по одному року, а в 3 класі - два роки, в 4 класі вже навчалися три роки. Шкільний вік дітей розпочинався з семи років і закінчувався в 14 років. Серед основних предметів, яким навчали у школі були:
- математика або як тоді називали, рахунки
- фізика
- природа
- географія
- українська мова і читання
- історія
- польська мова як державна.
Всі предмети, окрім історії, читалися українською мовою. А ось історія чомусь читалася польською мовою, щодо оцінок, то тут необхідно зауважити, що система оцінювання, у порівнянні з теперішньою, була зворотньою: оцінка "1"- була найкращою, "2"- доброю, "3" - вважали достатньою, "4" - недостатньою. Процес навчання також був своєрідним: одного дня школярі мали читання, другого дня - рахунки, третього дня - письмо і т.д. Двічі на тиждень місцевий священник викладав релігію.
Взаємини між школярами та вчителями засновувалися більше на страху дітей перед дорослими, ніж на взаєморозумінні і взаємоповазі. Школярі до вчителя зверталися не на ім'я та по - батькові, а за допомогою загальновживаної у той час в селах фрази "прошу пана" та "прошу пані". У пам'яті мешканців села Білявці надовго збереглися спогади про вчителя Миколу Матвіїва, якого в селі називали "професором". Пан "професор" за національністю був українцем і добре освіченим. На жаль, немає відомостей коли він народився, де навчався, як став вчителем. Але в переказах білявчан залишилося знаним те, що в часи австро - угорського владарювання на наших теренах десь на початку ХХ століття, Микола , щоб не втратити свого громадського статусу і не позбутися роботи одружився на вчительці Стасії Токарській з Бродів, батько якої на той час працював у Брідській міській магістратурі. Дружина була з польської родини, де окрім неї були ще діти: старша сестра Стефанія, яка працювала юристом або як тоді називали - законницею, брат Сиверко, котрий працював суддею. У 1912 році в молодого вчительського подружжя народилося перше дитя - син Адам, а в 1914 році народився другий син Юліан. Доля Матвіївих синів склалася по - різному: Адам виїхав до Польщі і обжився у місті Гдині, а Юліан або Юлік, як всі його називали залишився жити в Україні, але переселився ближче до Карпат. Був прихильником УПА. Щодо самого Миколи Матвіїва, то він частенько на уроки приходив не в гуморі і якщо котрийсь школяр не вивчив уроку, то був покареним вчителем. Сторожили переказують, що Матвіїв дуже не любив школярів, котрі не хотіли вчитися, і таким часто діставалося лінійкою, яку школярі називали "ларчиком", по руках або головою об дошку. До речі, не кращою була у відношенні до школярів і пані вчителька Стася. Вона також била дітей. Завжди в таких випадках казала: "Дай ту лапу" (руку) і била по ній кописткою. Пані Стася навчала 1 і 2 класи, а пан Микола - 3 і 4 класи. Хоча Микола Матвіїв деколи й жорстоко поводився із школярами, все ж його в селі любили й шанували. Адже він, окрім того, що навчав білявецьких дітей, також і лікував людей. З поверненням у 20-х роках на українські землі польської влади в селі Білявці шкільне навчання все ще продовжувалося. У 1923 році в селі почали будувати школу. Її будівництво було завершено в 1925 році. Є відомості, що серед будівельників добрим майстром був Пилип Савчук і, що школа була побудована на кошти за продаж лісу, що належав сільській громаді. При польській владі фінансове утримання школи здійснювалося за рахунок коштів з державного бюджету. Заробітну плату вчителям також виплачувала держава. Біля приміщення школи був дитячий садок, де росли яблуні, в школі не було шкільної бібліотеки. Книги для читання купували в місті Броди. Крім вивчення навчальних предметів, школярі влаштовували самодіяльні вистави. Також навчалися столярної справи, а дівчата вчилися шити і вишивати. Уроки кожного дня починалися з молитви "Отче наш" і "Богородице Діво". Віталися "Слава Ісусу Христу", кожного дня співали пісню, це залежало від свята. Наприклад, на піст співали пісню "Страждальна Мати", на Великдень - "Христос Воскрес". Юнацьких і молодіжних організацій у школі не було. Як при австро - угорській, так і при польські владі аж до самої другої світової війни в селі Білявці вчителювали Матвіїви. В період воєнного лихоліття хворий на цукровий діабет Микола Матвіїв помер, а його дружина Стася перебралася до Бродів. До 1939 року в початковій школі навчалося 65 учнів, в селі було 52 чоловіки неписьменних і малописьменних. З вересня 1939 року по червень 1941 року в селі було відкрито семирічну школу, читальню та клуб. Школа і церква були відокремлені, але коли село опинилося на лінії німецько - радянського фронту, навчання в Білявецькій школі припинилося. За спогадами Морозюка Миколи Антоновича, народженого в 1909 році, всі школярі вивчали "Вірш про школу":
Гей, до школи школярі
До школи спішім
Посідаймо у лавки
І тихо сидім
Як учитель ся з'явить
Поставаймо всі і з ним
Молитви святі говорім
Що учитель скаже нам
То радо робім
І читаймо з букваря
Пером запишім
Та співати ся учім
На те, кожному
Господь співну грудь дав
Щоб його величав.
А будівля, в якій навчаються наші учні була збудована у 1962 році і добудова 2006 році.